Карантинні бур’яни, обмежено поширені в Україні

Дата: 17.04.2026 15:19

Кількість переглядів: 13

Амброзія  полинолиста

По зовнішньому вигляду нагадує полин звичайний. Стебло прямостояче, розгалужене, опушене короткими волосками. Висота стебла й розміри надземних органів сильно варі-юють. При густому травостої, на сухих схилах і бідних ґрунтах рослини ледь досягають 10-15 см; на родючих ґрунтах, за достатнього зволоження, і рідкого травостою, окремі рослини досягають 2-2,5 м висоти.Сходи з’являються наприкінці березня – в травні, цвіте з середини липня до жовтня, плодоносить у вересні – листопаді.Амброзія полино-листа розмножується лише насінням, яке утворюється у великій кількості. Невеликі рос-лини продукують 50-300 насінин, добре розвинені рослини можуть давати по 30-40 тис. насінин, а окремі екземпляри до 80-100 тис. насінин.Від материнської рослини насіння може переноситися на значні відстані з водними потоками (талими водами навесні, по струмках, ярах, річках). Розповсюдженню бур’яну сприяють: вітер, транспорт (колеса автомашин, тракторів і інших транспортних засобів), взуття людей, до якого насіння прилипає разом із ґрунтом.Амброзія полинолиста засмічує всі польові культури, особ-ливо просапні та зернові, а також городи, сади, луки, пасовища. Часто зустрічається на узбіччях залізниць, шосейних і ґрунтових доріг, по берегах річок і ставків.Шкодочин-ність  A. Artemisiifolia в районах масового поширення винятково велика. Вона склада-ється зі зниження врожайності сільськогосподарських культур, засмічення їх врожаю, погіршення якості кормів, зниження продуктивності пасовищ і негативного впливу на здоров’я людей.Розвиваючи потужну надземну масу й кореневу систему, амброзія силь-но пригнічує культурні рослини та споживає з ґрунту дуже велику кількість поживних речовин. При сильному засміченні посівів амброзією полинолистою врожайність куль-тур різко знижується. Під час збирання врожаю засмічених посівів пізньостиглих куль-тур (соняшник, коноплі, люцерна, насінники овочевих) у нього потрапляє насіння амб-розії, відокремити яке досить важко. В таких випадках необхідні додаткові витрати на очищення насіннєвого матеріалу. При засміченні посівів багаторічних трав (конюшини, люцерни й ін.) і однорічних трав на зелений корм, а також луків і пасовищ якість корму, що заготовлюється, знижується.                                                                                  Амброзію полинолисту з повним правом можна назвати екологічно небезпечним бур’я-ном. Адже пилок амброзії викликає у людей захворювання - амброзійний поліноз або «сінну пропасницю». У період цвітіння амброзії від цього захворювання страждає ве-личезна кількість населення. У людей втрачається працездатність, опухають слизові оболонки верхніх дихальних шляхів та очей, з’являється нежить і сльозотеча, чхання, підвищення температури, розвивається астма. Єфективних ліків проти цього захворювання поки що не існує.                                                                                          Заходи боротьби.Вирішальне значення для очищення полів від амброзії полинолистої мають агротехнічні методи боротьби: правильне чергування культур у сівозміні, обробка ґрунту, догляд за посівами, спрямований на зниження запасів насіння бур’яну в ґрунті й запобігання повторного засмічення як ґрунту, так і врожаю сільськогосподарських куль-тур. На землях дуже засмічених амброзією, кращим заходом по очищенню ґрунту від за-пасів насіння є використання чистого пару, де, за правильного обробітку, засміченість бур’яном знижується на 70-80 %.

Гірчак повзучий (степовий)

 багаторічна коренепаросткова рослина родини Айстрових.У зв’язку з високою шкодочинністю гірчак повзучий відноситься до каранти-нного виду, це обумовлено здатністю бур’яну виснажувати та засмічувати ґрунт спожи-ваючи в кілько раз більше поживних речовин та вологи ніж інші рослини. Здійснюється це завдяки великої розгалуженої системи коренів, які ще й до того виділяють фітотокси-чні речовини, негативно впливаючи на інші культурні та інші рослини. При цьому, інші культурні рослини, програючи в конкуренції з гірчаком, затримуються в рості та розви-тку. Це негативно впливає на врожайність зернових та інших польових культур, а також викликає проблеми при зборі врожаю та при обробці ґрунту. Для багатьох тварин, які харчуються на засмічених гірчаком пасовищах, він є отруйний, особливо для коней. Зас-мічує гірчак повзучий всі посівні культури, сади, виноградники, пасовища, необроблені землі, узбіччя доріг.   На великі відстані розповсюджується насінням, яке потрапляє до насіннєвого матеріалу, зернових культур, соломи, сіна. Висушені плодові кошики розно-сяться водотоками, вітром, транспортом. Гірчак п. – багаторічна рослина, яка утворює дуже розгалужену систему коренів, що складається з вертикальних і горизонтальних ко-реневищ. Розмножується бур’ян насінням та вегетативно. Головний корінь заглиблюєть-ся в ґрунт до 10 м, від нього відходять численні бокові горизонтальні керенці, які в свою чергу утворюють нові стрижневі корені для нових сходів. Зростаючись у такий спосіб навколо материнської рослини, бурян швидко утворює куртини. В кінці вегетаційного періоду, група рослин, що походять з одного насіння може покрити площу 5-6 метрів в діаметрі, а в конці другого періоду вегетації 11-12 метрів. Вертикальні корені сягають ґрунтових вод на глибині 5-16 м, горизонтальні корені заповнюють шар ґрунту від поверхні до глибини близько 60 см. Сходи зазвичай не виробляють насіння в перший рік, тільки наступного року. Сходить насіння гірчака на півдні України в кінці квітня, з кінця червня початку липня рослина починає цвісти, плодоношення починається з сер-едини липня. Насіння достигає у серпні, одна рослина гірчака здатна дати до 25 тис. сім’янок. В ґрунті схожість насіння зберігається до 5 років. Навіть при пересиханні ґрун-ту коріння гірчака залишається живим. Гірчак повзучий світлолюбива рослина, в тіні на-сіння не утворюється, уповільнюється ріст кореневої системи, добре росте на глинистих ґрунтах, завдяки високої конкурентоздатності у фітоценозах завжди домінує. Агротехні-чні  заходи направлені на систематичне підрізання кореневої системи з метою виснажен-ня запасів пластичних речовин, накопичених в його підземних органах та запобігання повторного відростання.Найбільш результативне на дуже засмічених полях освоєння сівозмін, де чорний пар поєднується з культурами суцільного висіву (монокультури) – жито, овес, ячмінь, кукурудза, суданка, люцерна, які пригнічують бур’ян вегетативною масою. Для затінення за зрошення рекомендують посіви багаторічних трав, віко і горо-хо-вівсяні суміші, суданку. Чорний пар повинен займати не менше 20-25% площі, що об-робляється. На парових полях слід систематично проводити культивації в міру появи сходів – розеток гірчака повзучого. Особливе значення має дворазове лущення стерні, відразу після збирання врожаю будь-якої культури і оранка на глибину 30-35 смз послідуючим своєчасним знищенням бур’яну глибокою осінньою культивацією.

Ценхрус якірцевий 

  однорічна рослина. Стебла товсті, плоскі, прямі, добре облистнені і розгалужені. Рослина висотою 20 – 60 см. Суцвіття – колосоподібна волоть, що складається з 8 – 15 колосків буруватого або жовтувато-зеленого кольору, вкритих гострими шипами. Колоски вузькі, оточені колю-чою обгорткою із щетинок, що зростаються біля основи. Плід — зернівка. Зернівка має чорно — бурий або зелено – жовтий колір, схожа на насінини суданської трави, але мен-ша за розміром, вкрита колосковою лускою й оточена гострими шипами, завдяки яким прикріплюється до шерсті тварин та одягу людей. Сходи ценхрусу з’являються напри -кінці квітня-на початку червня. Цвіте у червні-вересні. Насіння достигає у серпні-верес-ні. Одна рослина утворює близько 2000 насінин.Засмічує майже всі польові культури, особливо просапні, а також сади, виноградники й пасовища. Часто зустрічається на уз-біччях доріг, по берегах ставків, на пустирях і інших не культивованих землях. Колючі плоди ценхрусу легко причіплюються до гуми, тканин та іншим м’яких матеріалів, вов-ни й шкіри тварин, і це збільшує швидкість поширення бур’яну. Шкодочинність ценхрусу якірцевого обумовлена зниженням урожайності сільського сподарських культур, погіршенням продуктивності пасовищ, негативним впливом на здоров’я людей і тварин. засміченням вовни овець. Значна шкідливість ценхрусу по-яснюється високою конкуренцією бур’яну за використання елементів харчування й во-логи. До фази виходу в трубку рослини ценхрусу мають м’які листки. які добре поїдаю-ться тваринами. Однак пізніше, коли утворяться колючки, бур’ян стає для тварин небез-печним. Колючі колоски, потрапляючи разом із кормом у порожнину рота тварин, вик-ликають у них пухлини й виразки, псують якість вовни овець. Бур’ян дуже неприємний  і для людей. Колючки можуть поранити шкіру ніг і рук людей особливо під час збиран-ня овочевих і баштанних культур.Один з головних шляхів поширення Cеnchrus Lоngispi-nus це за допомогою колючих колосків. Легко чіпляючись до тварин та одягу людей, ко-ліс автомашин, насіння бур’яну розноситься на далекі відстані від материнської росли-ни. Крім того, після дозрівання колоски опадають на землю і легко перекочуються віт-ром. Вони також довго тримаються на поверхні води й навесні з талими водами перемі-щаються на нові місця. Насіння Cеnchrus Lоngispinus може бути занесене в регіони, віль-ні від цього бур’яну з вітчизняним і імпортним насінним, продовольчим зерном, з вов-ною, із сіном, соломою, у тому числі і підстилкою у вантажних автомашинах, що пере-возять плоди кавунів, дині та інші матеріали.Крім того, відрізнити ценхрус від інших злаків до фази колосіння можна, якщо викопати рослину разом із корінням, до якого бу-де прикріплений колючий колосок бур’яну. Якщо бур’ян виявлений на значній площі в посівах культур, то, крім загальних карантинних, здійснюють комплекс агротехнічних і хімічних заходів, що передбачає правильне чергування культур у сівозміні, своєчасну й ретельну обробку грунту, оптимальні строки і якість сівби, своєчасний догляд за посіва-ми. При розміщенні культур у сівозміні на засмічених ценхрусом землях необхідно мати на увазі наступне. Озимі злакові культури при оптимальній густоті стояння й багаторічні пригнічують, сприяють очищенню ґрунту від насіння, особливо при повторних посівах; посіви просапних культур (кукурудза, сорго, соняшник, кавуни та ін.), овочеві культури є основними потенційними джерелами повторного засмічення ценхрусом і тому вима-гають особливо ретельного й своєчасного догляду. Лущення або оранку стерні не обхід-но проводити відразу після збирання врожаю, щоб не допустити плодоношення центру-су. Засмічені землі варто відвести під пар і провести на них 3-4 культивації протягом ве-гетації. Скошування малоефективне в боротьбі із ценхрусом.

По­ви­ти­ця по­льо­ва

 од­норічна рос­ли­на-паразит. Розмно­жується як насінням, так і ве­ге­та­тив­но — ча­ст­ка­ми стеб­ла.За­леж­но від по­год­них умов вес­ня­но­го періоду по­яву сходів відміча­ють із по­чат­ку квітня і до дру­гої по­ло­ви­ни трав­ня. За не­спри­ят­ли­вих умов (гли­бо­ке за­ля­ган­ня насіння в грунті, по­су­ш­ли­ва вес­на) про­ро­с­тан­ня по­ви­тиці мо­же за­тяг­ну­ти­ся аж до кінця лип­ня (сприяє цьо­му та­кож твер­да, по­га­но про­ник­на для во­ди, насіннєва обо­лон­ка).

Насіння по­ви­тиці польової скла­дається зі спіраль­но-зігну­то­го за­род­ка та по­жив­ної драг­ли­с­тої білко­вої ма­си. Під час про­ро­с­тан­ня насіння за­ро­док роз­прям­ляється, по­тов­ще­ний йо­го кінець, ук­ри­тий біля ос­но­ви пуч­ком без­барв­них во­лосків (ре­ду­ко­вані корінці), вро­с­тає у грунт і по­чи­нає по­гли­на­ти во­ду. У цей час мо­ло­да рос­ли­на жи­вить­ся ви­нят­ково за ра­ху­нок білка насіння. Про­ти­леж­ний кінець про­ро­ст­ка, звільнив­шись від насіннєвої обо­лон­ки, підіймається вер­ти­каль­но і по­чи­нає ро­би­ти обер­тові ру­хи за го­дин­ни­ко­вою стріл-кою у по­шу­ках рос­ли­ни-гос­по­да­ря. Са­мостійний роз­ви­ток сходів по­ви­тиці три­ває від п’яти днів до декількох тижнів, до­ся­га­ю­чи до­вжи­ни стеб­ла до 25–30 см. Як­що про­тя­гом цьо­го ча­су бур’ян не знай­де собі об’єкта для «ек­сплу­а­тації», який йо­го поїти­ме-го­ду­ва­ти­ме, то ги­не. Знай­шов­ши «жерт­ву», по­ви­ти­ця дво­ма-трьо­ма обер­та­ми об­ви­ває її і  візу­аль­но на­чеб­то при­зу­пи­няє свій ріст. У цей час, ви­ко­ри­с­то­ву­ю­чи по­живні ре­чо­ви­ни із ни-ж­ньої ча­с­ти­ни стеб­ла, про­ро­с­ток по­ви­тиці, у місцях до­ти­ку з ура­же­ною рос­ли­ною, ут­во­рює особ­ливі ор­га­ни — га­у­с­торії (або простіше ка­жу­чи — при­со­с­ки). За їхньою до­по­мо­гою па­ра­зит гли­бо­ко про­ни­кає у камбій та провідні тка­ни­ни по­шко­д­же­ної рос­ли­ни і по­чи­нає вби­ра­ти з рос­ли­ни во­ду із роз­чи­не­ни­ми у ній по­жив­ни­ми ре­чо­ви­на­ми, які над­хо­дять із грун­ту. З ут­во­рен­ням га­у­с­торій про­ро­с­ток втра­чає зв’язок із грун­том і повністю пе­ре­хо­дить на па­ра­зи­тич­ний спосіб жит­тя.Закріпив­шись на рос­лині-гос­по­дарі, па­ра­зит по­сту­по­во обплітає її по спіралі, роз­га­лу­жується і пе­ре­хо­дить на сусідні рос­ли­ни. Для по­ви­тиці польової ха­рак­тер­ний прак­тич­но не­об­ме­же­ний ріст та здатність до га­лу­жен­ня, а то­му один ек­земп­ляр па­ра­зи­та за порівня­но ко­рот­кий період мо­же об­плу­та­ти де­сят­ки сусідніх рос­лин. Як світло­люб­ний вид по­ви­ти­ця по­льо­ва роз­ви­вається у се­редніх та вер-хніх яру­сах рос­лин.У другій по­ло­вині літа, у міру то­го, як ак­тивність ве­ге­та­тив­но­го рос­ту рос­лин спа­дає і зго­дом цей про­цес при­пи­няється, змен­шується і над­хо­д­жен­ня по­жив­них ре­чо­вин у стеб­ла по­ви­тиці польової. Її ве­ге­та­тив­ний ріст та­кож по­сту­по­во за­вер­шується, і рос­ли­ни пе­ре­хо­дять до ут­во­рен­ня квіток (тоб­то ге­не­ра­тив­но­го рос­ту) та пло­до­но­шен­ня. Цвітіння по­ви­тиці польової спо­с­терігається у червні — серпні, пло­до­но­шен­ня ж три­ває із лип­ня до пізньої осені. За­зви­чай період цвітіння за­ле­­­жить від ча­су про­ро­с­тан­ня її насін­ня — на­весні чи пізніше, влітку. Теп­ла по­го­да сприяє більш ран­нь­о­му ма­со­во­му цвітінню, тоді як про­хо­лод­на — за­три­мує йо­го. Слід відміти­ти, що у період пло­до­но­шен­ня у стеб­лах по­ви­тиці польової, рослини-паразиту, не­суттєво збільшується вміст хло­рофілу, ут­во­рю­ють­ся по­ри, особ­ли­во біля га­у­с­торій та квітконіжок, що дає мо-ж­ливість рос­ли­нам асимілю­ва­ти вуг­ле­кис­ло­ту, син­те­зу­ва­ти й відкла­да­ти в насінні запас-ні по­живні ре­чо­ви­ни. Насіння до­сти­гає че­рез два-три тижні після по­чат­ку цвітіння, а оси­пається пізно во­се­ни. Од­на рос­ли­на повитиці польової ут­во­рює до 15 тис. і більше насінин, що зберіга­ють схожість у грунті про­тя­гом ше­с­ти-се­ми років.У спи­с­ку «га­с­тро­номічних упо­до­бань» по­ви­тиці по­льо­вої, рослини -паразиту, опи­ня­ють­ся май­же всі ос­новні сільгоспкуль­ту­ри, які нині ви­ро­щу­ють на ро­дю­чих ук­раїнських чор­но­зе­мах. Від-нос­но стійки­ми до цієї аг­ро­номічної на­пасті є ли­ше зла­кові куль­ту­ри та со­няш­ник. Шкі-дливість по­ви­тиці є над­зви­чай­но ви­со­кою і не­до­оціню­ва­ти її не слід. Бо в та­ко­му разі на­ше тра­диційне «якось во­но бу­де» мо­же обер­ну­ти­ся цент­не­ра­ми чи навіть тон­на­ми не­до­от­ри­ма­них уро­жаїв. Насіння ба­га­ть­ох видів по­ви­тиці польової за зовнішнім ви­гля­дом (фор­мою, ва­гою і на-віть ко­ль­о­ром) бу­ває ду­же схо­жим на насіння куль­тур­них рос­лин, на яких во­на па­ра­зи­тує. Так, на­при­клад, насіння по­ви­тиці по­льо­вої та ко­ню­ши­ни по­взу­чої настільки схо­же, що ча­с­то розрізни­ти йо­го мо­жуть ли­ше спеціалісти. Вважається, що та­ке «ма­с­ку­ван­ня» насіння бур’яну під насіння ура­жу­ва­ної ним куль­ту­ри є ре­зуль­та­том ево­люційної адап­тації до па­ра­зи­тич­но­го спо­со­бу існу­ван­ня. Од­нак здебільшо­го нор­маль­но сфор­мо­ва­не і дозріле насіння по­ви­тиці по­льо­вої мож­на порівня­но лег­ко відрізни­ти від насінин інших бур’янів та куль­тур­них рос­лин за низ­кою ха­рак­тер­них зовнішніх оз­нак.

Під час пла­ну­ван­ня за­ходів бо­роть­би із по­ви­ти­цею польовою слід чітко усвідо­млю­ва­ти два мо­мен­ти. Пер­ший: як­що бур’ян уже ура­зив куль­тур­ну рос­ли­ну, то зни­щи­ти йо­го мож­на пе­ре­важ­но тільки ра­зом із нею. Дру­гий — поз­бу­ти­ся по­ви­тиці вкрай склад­но. По­вна ліквідація во­гнищ цьо­го бур’яну по­тре­бує три­ва­лої і ду­же копіткої ро­бо­ти, ча­с­то впро­довж декількох років си­с­те­ма­тич­но­го йо­го зни­щен­ня у во­гнищі за­ра­жен­ня. То­му най­кра­щим спо­со­бом уник­ну­ти не­приємно­с­тей, пов’яза­них із по­ши­рен­ням та бурх­ли­вою «життєдіяльністю» по­ви­тиці, є профілак­ти­ка, зо­к­ре­ма ре­тель­не до­три­ман­ня пра­вил ка­ран­ти­ну рос­лин, най­важ­ливіші з них — це:

• ре­тель­на пе­ревірка насіннєво­го ма­теріалу. У разі ви­яв­лен­ня насіння по­ви­тиці польової чи іншо­го ка­ран­тин­но­го бур’яну йо­го спря­мо­ву­ють на до­очи­щен­ня, а в ок­ре­мих ви­пад­ках — утилізу­ють;
• ре­тель­не очи­щен­ня ма­шин та зна­рядь, що ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ли на зби­ранні вро­жаю із діля­нок, засміче­них по­ви­ти­цею, перш ніж ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти їх для інших робіт;
• не­до­пу­щен­ня по­трап­лян­ня по­ви­тиці польової у кор­ми (із зе­ле­ною ма­сою, сіном, зер­но­ви­ми відхо­да­ми то­що);
• до­три­ман­ня сівозмін із висівом куль­тур, які не ура­жу­ють­ся або слаб­ко ура­жу­ють­ся по­ви­ти­цею: всіх видів зер­но­вих та со­няш­ни­ку;
• розміщен­ня у сівозміні сприй­нят­ли­вих до по­ви­тиці куль­тур із ура­ху­ван­ням три­ва­лості життєздат­ності її насіння (при­близ­но шість років);
• впро­ва­д­жен­ня у сівозміну полів із чор­ним па­ром. Об­робіток ос­танніх вар­то по­чи­на­ти з осінньої без­по­ли­це­вої оран­ки, на­далі — про­во­ди­ти по­ша­ро­вий об­робіток грун­ту;
• оран­ка полів, засміче­них по­ви­ти­цею польовою, на всю гли­би­ну ор­но­го ша­ру, що більшою мірою сприяє за­ги­белі про­ростків бур’яну (насіння про­ро­с­тає із гли­би­ни не більше ніж 6 см);
• на­весні пе­ред висівом слід про­ве­с­ти дві-три куль­ти­вації, які у рай­о­нах зро­шу­ва­но­го зем­ле­роб­ст­ва доцільно поєдну­ва­ти із про­во­каційни­ми по­ли­ва­ми.
• До­гляд за посіва­ми слід по­чи­на­ти із бо­ро­ну­ван­ня до по­яви сходів і після. Про­тя­гом ве­ге­тації  — про­во­ди­ти міжрядні об­робітки і зни­щу­ва­ти ок­ремі ура­жені по­ви­ти­цею польовою рос­ли­ни;
• во­гни­ща ура­же­них посівів не­обхідно ви­ко­шу­ва­ти із за­хоп­лен­ням півто­ра­ме­т­ро­вої га­рантійної зо­ни на­вко­ло, обов’яз­ко­во до цвітіння бур’яну, ско­ше­ну ма­су ви­су­шу­ва­ти, ви­но­си­ти за межі по­ля та спа­лю­ва­ти. Во­гни­ще потрібно ут­ри­му­ва­ти у стані чор­но­го па­ру або об­роб­ля­ти гербіци­да­ми;
•  у посівах ба­га­торічних трав і на не­об­роб­лю­ва­них зем­лях по­ви­ти­цю польову слід яко­мо­га частіше низь­ко ско­шу­ва­ти до її цвітіння (ос­нов­на ма­са по­ви­тиці як світло­люб­ної рос­ли­ни розміщується на ви­соті по­над 10 см);
•  решт­ки бур’яну, що за­ли­ши­ли­ся у ско­шеній стерні, мож­на зни­щу­ва­ти ме­ханічним шля­хом (ви­па­лю­ван­ням або хімічним ме­то­дом);
•  пе­ред зби­ран­ням уро­жаю куль­тур­них рос­лин во­гни­ща на посівах, за­ра­же­них по­ви­ти­цею польовою, не­обхідно ско­шу­ва­ти і зби­ра­ти ок­ре­мо. Засміче­ний уро­жай потрібно зберіга­ти ок­ре­мо від чи­с­то­го.

Головний спеціаліст відділу карантину

рослин Управління фітосанітарної безпеки

та санітарної охорони території                                                          Микола  КУЧЕРЕНКО                                  

« повернутися