Про державний контроль за використанням та охороною земель
З розвитком земельних відносин з метою державного регулювання, було впроваджено контроль за використанням та охороною земель. Відповідно до ст. 187 Земельного кодексу України контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержаної органами державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.
Органи місцевого самоврядування, вирішуючи юридичну долю земельних ділянок, що знаходяться в їх власності, мають право задовольняти свої потреби в отриманні прибутку за рахунок надання нерухомого майна, зокрема земельних ділянок у користування.
Земельний кодекс містить вичерпний перелік форм користування земельними ділянками: постійне користування, оренда, емфітевзис, суперфіцій, сервітут, що наділяє ці правовідносини не тільки певними правами та обов’язками, а також встановлює специфічну процедуру державної реєстрації права користування.
Відповідно до вимог чинного законодавства обов’язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність особи, що її використовує правовстановлюючих документів на цю ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про правопорушення у вигляді самовільного зайняття земельної ділянки. Стаття 125 Земельного кодексу України називає моментом виникнення права власності на земельну ділянку, а також право користування земельною ділянкою саме реєстрацію цих прав. Починати використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі (на місцевості), одержання правовстановлюючих документів ЗАБРОНЕНО законодавством і розцінюється як САМОЗАХВАТ.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» будь-які дії особи, які свідчать про фактичне використання не наданої їй земельної ділянки чи намір використовувати земельну ділянку до реєстрації права на неї визначається як самовільне зайняття земельної ділянки.
П. «б» ч. 1 ст. 211 Земельного кодексу України передбачає, що за самовільне зайняття земельних ділянок громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність.
Обов’язковою умовою для встановлення відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки є шкода, що завдається власнику такої ділянки. Власником земельної ділянки виступає територіальна громада, яка реалізує це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування та має право на здійснення повноважень володіння, користування та розпорядження щодо земельної ділянки. Користування земельною ділянкою без укладення оформлення такого права обмежує право законного власника розпоряджатися нею, використовувати її за цільовим призначенням та отримувати за її використання плату, чим завдається шкода інтересам територіальної громади, внаслідок чого можуть бути спричинені збитки у вигляді неодержання плати за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.
Відповідно до ст. 269-270 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, а об’єктом оподаткування – земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та земельні частки (паї), які перебувають у власності. Підставою для нарахування податку є дані Державного земельного кадастру.
Згідно п. 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з моменту виникнення права на неї.
Статтею 125 Земельного кодексу України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право користування нею, у тому числі якщо вони є власниками будівель (споруд) або їх частин, необхідно оформити та зареєструвати право за такою земельною ділянкою.
Отже, з метою недопущення порушення земельного законодавства, суб’єктам господарювання, які використовують земельні ділянки без правовстановлюючих документів, Стрюківська сільська рада рекомендує оформити документи, які посвідчують право власності (користування) відповідними земельними ділянками.
