Зупинемо домашнє насильство
Зупинимо домашнє насильство!
В останні роки проблема насильства над жінкою та дитиною в сім'ї все більше привертає увагу фахівців. Жорстоке поводження та зловживання дітьми в родині розглядають сьогодні як головну причину дитячого травматизму та смертності в усьому світі, а отже, це є однією з найгостріших проблем громадського здоров’я. З 1973 року в США, Канаді та інших країнах проводять постійні дослідження поширеності насильства щодо дітей, розвивається система допомоги дітям, які пережили зловживання, вивчають вплив жорстокості в родині на формування психіки дитини, створюють програми психологічної реабілітації таких дітей. Останніми роками багато уваги приділяють цій проблемі й в Україні.
На Україні до недавнього часу проблема насильства щодо дітей була прихованою, її нібито не було.
Зрозуміло, що діти можуть стати жертвами насильства вдома, в школі, на вулиці, але статистичні дані свідчать, що саме сімейне насильство є найбільш значущим негативним фактором, який впливає на зростання соціального сирітства, бездоглядності, безпритульності та злочинності неповнолітніх в теперішній час. Статистика свідчить:
60% дітей в Україні є жертвами сімейного насилля;
69% сексуального насилля здійснюється над дітьми в домашніх умовах;
50% безпритульних дітей пішли рятуватися на вулицю внаслідок того, що потерпали від домашнього насильства;
50% дітей, потерпілих від насильства, схильні до вживання наркотиків та алкоголю.
Психологи відзначають, що діти, які зіштовхнулися свого часу з насильством у будь-якому його прояві — психологічним, фізичним чи сексуальним як його різновидом, — отримують психологічну травму на все життя, оскільки це спричиняє соціальні, емоційні й поведінкові проблеми, що можуть ускладнюватися фізичними травмами, порушеннями психічного стану й навіть неможливістю мати власних дітей.
В теперішній час наша держава вживає заходів що до питання протидії домашнього насильства, тому на Україні був прийнятий Закон Про запобігання та протидію домашньому насильству від 07.12.2017 р. № 2229-VIII.
В Законі про запобігання та протидію домашньому насильству зазначено, що дитина, яка постраждала від домашнього насильства (далі – постраждала дитина), – особа, яка не досягла 18 років та зазнала домашнього насильства у будь-якій формі або стала свідком (очевидцем) такого насильства.
В законі визначено, що домашнє насильство – діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Спеціалісти виділяють чотири основні форми жорстокого поводження з дітьми:
1. Фізичне насильство – це навмисне завдання фізичних ушкоджень дитині, а також свідоме позбавлення свободи, помешкання, їжі, одягу та інших нормальних умов життя, які можуть призвести до смерті дитини, викликати порушення фізичного та психічного здоров`я.
2. Сексуальне насильство – це залучення дитини з її згоди (або без такої) у сексуальні дії з дорослими задля задоволення або вигоди останніх.
3. Психологічне (емоційне) насильство – це періодичний, тривалий або постійний психічний вплив на дитину, спрямований на навмисне приниження її честі й гідності, що стає причиною образ, страху, невпевненості в собі, гальмує розвиток особистості й призводить до формування патологічних рис характеру.
4. Зневага до потреб дитини – хронічна нездатність батьків або піклувальників забезпечити основні потреби дитини в їжі, одязі, житлі, медичному обслуговуванні, освіті, захисті та догляді через ряд об’єктивних причин (бідність, психічне захворювання, недосвідченість), а також без них. До нехтування дитиною належить спричинення або потурання заподіянню шкоди, зокрема надмірні тілесні покарання, заохочення до наркотиків та алкоголю, яке призводить до втрати дитиною самоконтролю та формування в неї стійкої залежності.
Думка, ніби сімейне виховання не може обійтись без насильства, є неправильною. Форми «батьківської турботи», про які ми згадали вище не можна вважати як такі, що є «необхідними для забезпечення виховного процесу».
Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», передбачає покарання кривдників, які чинять насильство у сім’ї. Окрім того, він дозволяє поліції контролювати поведінку порушника, аби уникнути повторного насилля. З прийняттям вище зазначеного закону в Україні запровадили кримінальну відповідальність за домашнє насильство, зокрема, введено новий розділ у Кримінальний кодекс, який стосується обмежувальних заходів: коли суд буде розглядати кримінальні справи, пов’язані з домашнім насильством, то буде призначено покарання й обмежувальні заходи. Наприклад, заборона перебувати у місці спільного проживання, обмеження спілкування з дитиною, заборона наближатися на визначену відстань до місця, де перебуває особа, яка постраждала від домашнього насильства. За кожен з видів насильства передбачена різна відповідальність.
Якщо узагальнити, покарання можуть бути такі: громадські роботи на строк від 150 до 240 годин, арешт на термін до шести місяців, обмеження волі на термін до п’яти років або позбавлення волі на термін до двох років.
Щодо дітей – вони тепер вважаються жертвою насильства й у тому разі, якщо були присутні при таких сценах вдома.
До того ж, педагогічні працівники мають повідомляти в поліцію про підозри, що до дитини вчиняється насильство.
Батькам слід пам’ятати, сьогоднішні діти відрізняються від колишніх. Вони краще усвідомлюють власні почуття, а отже, володіють більш розвинутою самосвідомістю. Таке зрушення у свідомості означає і зміну потреб.
Позитивне виховання — це перехід від методів, які базуються на залякуванні, до методів, що базуються на любові. Сім’я – це той осередок, який плекає дітей – найвищу цінність людства, цвіт нації, майбутнє України. Це та гавань, з якої ми виходимо у широкий світ, гавань під назвою «життя». Найкраща батьківська спадщина – це добре виховані діти. В сім’ї діти вчаться добра. Прекрасно, коли в сім’ї панують злагода, взаєморозуміння, повага.
Тож бажаємо, щоб у ваших сім’ях конфліктні ситуації розв’язувались мирним шляхом, між вами та вашими дітьми завжди панували дружні, доброзичливі стосунки, засновані на любові, повазі, взаємопідтримці.
